Вардкес Арзуманян: «Я буду експериментувати і дивувати»

15 Липня 2016, 08:39

У Львові нещодавно з’явився ще один цікавий концепт – speak easy bar Libraria. Захований У Вірменському дворику, він тим не менше став популярним вже з першого дня свого відкриття. Вечорами  в рамках Alfa jazz fest, після офіційних концертів на львівських сценах, в Libraria збиралися музиканти, аби пограти джаз у стінах клубу. 

Джаз, коктейлі і їжа – три приводи прийти в Libraria, - каже власник закладу, ресторатор Вардкес Арзуманян. Про новий проект, експерименти, міста-натхнення, нічне життя Львова – Kava поговорила з ресторатором.

Вардкес Арзуманян: «Я буду експериментувати і дивувати»
У Львові нещодавно з’явився ще один цікавий концепт – speak easy bar Libraria. Захований У Вірменському дворику, він тим не менше став популярним вже з першого дня свого відкриття. Вечорами  в рамках Alfa jazz fest, після офіційних концертів на львівських сценах, в Libraria збиралися музиканти, аби пограти джаз у стінах клубу. 
Джаз, коктейлі і їжа – три приводи прийти в Libraria, - каже власник закладу, ресторатор Вардкес Арзуманян. Про новий проект, експерименти, міста-натхнення, нічне життя Львова – Kava поговорила з ресторатором.
Про Libraria і відновлення втраченого
Я би не сказав, що Libraria це клуб. Libraria – це класичний американський спікізі бар, куди зазвичай приходять люди, які один одного знають. Libraria – це спроба заповнити те, що місто втратило. А втратило місто багато знакових закладів,  в яких збиралася аудиторія, яка один одного знала. Ці люди чекали на свої дні: в одних закладах це була п’ятниця, в інших – інші дні. Це і «Лялька», і «Кабінет», і «За куліси»… Але ця аудиторія вже виросла, стала по-іншому сприймати світ. Libraria – це спроба повернути те, що ми втратили. Але також доповнити все це можливістю послухати хороший джаз. 
Ми створили 3 приводи прийти в Libraria: ти любиш джаз – ти прийдеш в Libraria, ти любиш хороші напої – ти прийдеш в Libraria. І кухня – також привід прийти в Libraria. Якщо немає любові бодай до двох приводів, то швидше за все, повторного візиту вже не буде. 
Про ідеї та моду
У 2010-2011 році в Mons Pius почали приходити дві бабці – такі львівські-львівські бабці. Одна з них завжди ходила в капелюшку. Вони раз на тиждень приходили до однієї і тієї самої офіціантки і просили посадити їх в таке місце, де би їх могло побачити якмога менше людей. Вони брали два бургера і дві коли. Задача офіціантки була заховати їх, щоб їх ніхто не бачив. Бо вони вважали, що соромно в такому віці їсти бургери і запивати їх колою. Але треба було бачити щасливі обличчя двох бабусь, які щотижня майже в тій самій годині приходили на бургери з колою. Вони соромилися своїх бажань. І таких людей, які  соромляться своїх бажань, дуже багато. І ми зробили «Шампанерію». Навіщо соромитися бажання з’їсти хот-дог і запити його хорошим ігристим вином? Ми просто створили умови, коли це стало модно. І соромитися цього не треба. 
Тепер про альфа-джаз і моду. Перший і другий альфа-джаз все-таки був далекий від джазу. Це була швидше модна тусовка, на яку з’їжджалися модні люди, щоб не стільки послухати джаз, скільки показатися один одному. Але за останні два альфа-джаза публіка докорінно змінилася. Приїжджають люди, які справді люблять джаз. І місто в цей час також перетворюється: величезна кількість людей спить по 2-3 години на добу, щоб нічого не пропустити з цього свята. Ну і як при цьому не створити для них місце, де вони будуть відчувати свято цілий рік? 
Про планку та експерименти
Формат  Libraria мені дозволяє набагато більше, ніж в будь-якому з моїх ресторанів. В тому числі і в плані їжі. Я нарешті отримав можливість експериментувати так, щоб не нашкодити гостю. Ми запустилися з італійською їжею. І працює в нас зараз італійський шеф. Але я планую через 3-4 місяці кардинально змінити кухню. Не скажу поки що, що це буде за їжа, але вона буде зовсім іншою.  Наприклад, новий рік ми плануємо зробити у вірменському стилі, бо приміщення все-таки у вірменському дворику. Але при цьому сам формат закладу мені це дозволяє робити. Бо мене би не зрозуміли, якби я щось таке зробив би з Mons Pius або «Кентавром». А тут у мене розв’язані руки і я буду дивувати їжею. 
Що би ми не робили – покоління сьогоднішніх рестораторів – ми хочемо цього чи не хочемо – інвестуємо в місто. Libraria – це чергова інвестиція в місто. Ми підкреслюємо привабливість міста. Джаз, коктейлі, традиції, розповіді через коктейлі… Планка стоїть дуже висока. Мене не задовольнить впізнаваність Libraria тільки у Львові. Я буду впевнений, що все зробив правильно, коли до Libraria поїдуть люди з Європи, наприклад, на концерт. Якщо саме Libraria стане приводом приїзду до Львова, тоді я буду задоволений.
Яких форматів бракує Львову
Львів хоче, щоб в місті нічого не щезало. Щоб не зникла «Вірменка», щоб не зникли в Брюховичах чебуреки. Це все наше. Навіщо соромитися чебуреків в Брюховичах, «Вірменки» і курей-гриль? Особливо якщо це смачно і до цього звикли львів’яни. 
Львів сьогодні готовий проводити великі форуми, приймати велику кількість людей і готовий нагодувати цю величезну кількість людей. Щоправда, невідомо, що буде з усіма цими закладами, які повідкривалися за останні роки, якщо Львову не вдасться запустити аеропорт і не вдасться запустити бізнес-туризм. Наразі рятує те, що збільшилося  населення Львова: до Львова переїхала велика кількість людей зі сходу України. В своїй більшості це люди, які ходять по кафе і ресторанах. 
Про нічне життя та загрози
Донедавна у Львові не було нічного життя. В принципі, і сьогодні нічне життя у Львові не сильно розвинене. Туристів, які приїжджають явно не за архітектурою, стає все більшає. І це доля туристичних міст. Цих туристів видно. Зазвичай вони збираються за одним столиком в ресторані, і замовляють один чайничок чаю на всю компанію. І просто починають приставати або до дівчат, які працюють, або до відвідувачок кафе. Не я один намагаюся придумати якісь хитрощі, щоб позбутися таких гостей. Бо відкрито сказати: «Ми вам не раді»  ми не можемо. Але я на цю тему спілкувався зі своїми колегами, і кожен щось придумує. Те, що той відсоток збільшується, – це недобре. І ще один момент: чим гірше живе Україна, тим більше таких загроз. На жаль… 
Міста-натхення
Є місто, в якому я справді відпочиваю, яке мене постійно вражає, і я не перестаю там дивуватися. Це Дюссельдорф. Це місто, в якому живуть якісь особливі люди. Колись я потрапив випадково на їхнє свято: місто щороку святкує свято на честь японської общини, яка живе в місті. В цей день німці влаштовують паради, переодягаються в японській одяг, запускають салюти. Всім весело, всі з гордістю розповідають про повагу і любов до дюссельдорфських японців. Таке собі може дозволити лише громада з великим серцем. Я в рік кілька разів буваю в Дюссельдорфі. І я там відпочиваю.
А натхнення і ідеї з’являються тільки після відпочинку, який дозволяє перезавантажити тіло і мізки. Вся Україна їде до Львова, щоб отримати тут натхненя. Я нещодавно перейшовся по кількох нових закладах у Києві – усе пересмикнуте зі Львова. Це вже нормально для багатьох: їхати до Львова за ідеями. Тож хіба я можу сказати, що надихаюся якимсь іншим містом?

Про Libraria і відновлення втраченого

Я би не сказав, що Libraria це клуб. Libraria – це класичний американський спікізі бар, куди зазвичай приходять люди, які один одного знають. Libraria – це спроба заповнити те, що місто втратило. А втратило місто багато знакових закладів,  в яких збиралася аудиторія, яка один одного знала. Ці люди чекали на свої дні: в одних закладах це була п’ятниця, в інших – інші дні. Це і «Лялька», і «Кабінет», і «За куліси»… Але ця аудиторія вже виросла, стала по-іншому сприймати світ. Libraria – це спроба повернути те, що ми втратили. Але також доповнити все це можливістю послухати хороший джаз. 

IMG_0429foto1.jpg

Ми створили 3 приводи прийти в Libraria: ти любиш джаз – ти прийдеш в Libraria, ти любиш хороші напої – ти прийдеш в Libraria. І кухня – також привід прийти в Libraria. Якщо немає любові бодай до двох приводів, то швидше за все, повторного візиту вже не буде. 

Про ідеї та моду

У 2010-2011 році в Mons Pius почали приходити дві бабці – такі львівські-львівські бабці. Одна з них завжди ходила в капелюшку. Вони раз на тиждень приходили до однієї і тієї самої офіціантки і просили посадити їх в таке місце, де би їх могло побачити якмога менше людей. Вони брали два бургера і дві коли. Задача офіціантки була заховати їх, щоб їх ніхто не бачив. Бо вони вважали, що соромно в такому віці їсти бургери і запивати їх колою. Але треба було бачити щасливі обличчя двох бабусь, які щотижня майже в тій самій годині приходили на бургери з колою. Вони соромилися своїх бажань. І таких людей, які  соромляться своїх бажань, дуже багато. І ми зробили «Шампанерію». Навіщо соромитися бажання з’їсти хот-дог і запити його хорошим ігристим вином? Ми просто створили умови, коли це стало модно. І соромитися цього не треба. 

Тепер про альфа-джаз і моду. Перший і другий альфа-джаз все-таки був далекий від джазу. Це була швидше модна тусовка, на яку з’їжджалися модні люди, щоб не стільки послухати джаз, скільки показатися один одному. Але за останні два альфа-джаза публіка докорінно змінилася. Приїжджають люди, які справді люблять джаз. І місто в цей час також перетворюється: величезна кількість людей спить по 2-3 години на добу, щоб нічого не пропустити з цього свята. Ну і як при цьому не створити для них місце, де вони будуть відчувати свято цілий рік? 

Про планку та експерименти

Формат  Libraria мені дозволяє набагато більше, ніж в будь-якому з моїх ресторанів. В тому числі і в плані їжі. Я нарешті отримав можливість експериментувати так, щоб не нашкодити гостю. Ми запустилися з італійською їжею. І працює в нас зараз італійський шеф. Але я планую через 3-4 місяці кардинально змінити кухню. Не скажу поки що, що це буде за їжа, але вона буде зовсім іншою.  Наприклад, новий рік ми плануємо зробити у вірменському стилі, бо приміщення все-таки у вірменському дворику. Але при цьому сам формат закладу мені це дозволяє робити. Бо мене би не зрозуміли, якби я щось таке зробив би з Mons Pius або «Кентавром». А тут у мене розв’язані руки і я буду дивувати їжею. 

IMG_0436foto2.jpg

Що би ми не робили – покоління сьогоднішніх рестораторів – ми хочемо цього чи не хочемо – інвестуємо в місто. Libraria – це чергова інвестиція в місто. Ми підкреслюємо привабливість міста. Джаз, коктейлі, традиції, розповіді через коктейлі… Планка стоїть дуже висока. Мене не задовольнить впізнаваність Libraria тільки у Львові. Я буду впевнений, що все зробив правильно, коли до Libraria поїдуть люди з Європи, наприклад, на концерт. Якщо саме Libraria стане приводом приїзду до Львова, тоді я буду задоволений.

Яких форматів бракує Львову

Львів хоче, щоб в місті нічого не щезало. Щоб не зникла «Вірменка», щоб не зникли в Брюховичах чебуреки. Це все наше. Навіщо соромитися чебуреків в Брюховичах, «Вірменки» і курей-гриль? Особливо якщо це смачно і до цього звикли львів’яни. 

Львів сьогодні готовий проводити великі форуми, приймати велику кількість людей і готовий нагодувати цю величезну кількість людей. Щоправда, невідомо, що буде з усіма цими закладами, які повідкривалися за останні роки, якщо Львову не вдасться запустити аеропорт і не вдасться запустити бізнес-туризм. Наразі рятує те, що збільшилося  населення Львова: до Львова переїхала велика кількість людей зі сходу України. В своїй більшості це люди, які ходять по кафе і ресторанах. 

Про нічне життя та загрози

Донедавна у Львові не було нічного життя. В принципі, і сьогодні нічне життя у Львові не сильно розвинене. Туристів, які приїжджають явно не за архітектурою, стає все більшає. І це доля туристичних міст. Цих туристів видно. Зазвичай вони збираються за одним столиком в ресторані, і замовляють один чайничок чаю на всю компанію. І просто починають приставати або до дівчат, які працюють, або до відвідувачок кафе. Не я один намагаюся придумати якісь хитрощі, щоб позбутися таких гостей. Бо відкрито сказати: «Ми вам не раді»  ми не можемо. Але я на цю тему спілкувався зі своїми колегами, і кожен щось придумує. Те, що той відсоток збільшується, – це недобре. І ще один момент: чим гірше живе Україна, тим більше таких загроз. На жаль… 

Міста-натхення

Є місто, в якому я справді відпочиваю, яке мене постійно вражає, і я не перестаю там дивуватися. Це Дюссельдорф. Це місто, в якому живуть якісь особливі люди. Колись я потрапив випадково на їхнє свято: місто щороку святкує свято на честь японської общини, яка живе в місті. В цей день німці влаштовують паради, переодягаються в японській одяг, запускають салюти. Всім весело, всі з гордістю розповідають про повагу і любов до дюссельдорфських японців. Таке собі може дозволити лише громада з великим серцем. Я в рік кілька разів буваю в Дюссельдорфі. І я там відпочиваю.

А натхнення і ідеї з’являються тільки після відпочинку, який дозволяє перезавантажити тіло і мізки. Вся Україна їде до Львова, щоб отримати тут натхненя. Я нещодавно перейшовся по кількох нових закладах у Києві – усе пересмикнуте зі Львова. Це вже нормально для багатьох: їхати до Львова за ідеями. Тож, хіба я можу сказати, що надихаюся якимсь іншим містом?

 

 

Записала Ольга Ніжаловська

Коментарі (0)

    Коментувати

    Ім'я*
    Коментар*
    Код*
      

    Думки експертів

    Особистості

    Юрко Назарук

    Проекти: “Криївка”, “Найдорожча ресторація Галичини” (“Масони”), “Мазох- caf?”, Перший український канапковий концепт “Вар’яти”, “Старенький трамвай”, “Львівська майстерня шоколаду”, Відкрита кав’ярня “Діана на Ринку”, “Дім легенд”, Галицька Жидівська кнайпа “Під Золотою Розою”, ресторація-музей “Гасова лямпа”, Фестиваль-ресторація “Лівий берег”.

    Новини партнерів

    МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов