"Шоколадка", "Академічна", "Нектар": екскурсія в минуле

21 Березня 2015, 16:59
На першому поверсі там був кондитерській магазин, окрім того, там були два зали – невелике кафе на першому поверсі, тобто верхній зал, і нижній, який називали «Шоколадкою». Власне, з цим пов’язана неофіційна назва закладу. Саме у верхньому залі працював дуже цікавий кельнер пан Аркадій. Він був єдиним у Львові майстром, який умів зробити правдивий коктейль. Тоді з коктейлями не заморочувались – просто зливали горілку з соком, мовляв, і так перебовтається. Однак пан Аркадій все це робив вишукано-делікатно. Якщо для коктейлю слід було використати 7 компонентів, він брав саме сім, і у тих пропорціях, які найліпше смакували. Скажімо, сік, вода, лікер, горілка, коньяк і що ще, вже не пригадую. Одне слово, як книжка пише.
Натомість нижній зал мав репутацію дорогого, тож там була жива музика, грали джаз. Це додавало закладу популярності, однак публіка там збиралась близька до криміналу. Іноді туди заходили фарци, однак вони зазвичай багато не пили – пильнували бізнес. Це були початки комерції, потім з того середовища вийшли рекетири, а згодом і деякі депутати. Але це мої суб’єктивні міркування, чомусь так думаю. Ми в той час були студентами, однак іноді туди також заходили
Але, якщо вже говорити про музику у львівських кав’ярнях, то мушу згадати ще одну історію. Жива музика тоді була не лише у «Шоколадці» -- вона взагалі була поширеною у багатьох львівських кнайпах, звісно, ліпших. У готелі «Дністер» були одразу 2 ресторани та 5 барів, на другому поверсі у їхніх ресторанах виступав гурт «Львів». Тепер багато його учасників роз’їхались по світах. Музиканти, окрім того, що отримували зарплату, не тільки безкоштовно харчувались у цих кнайпах, а й могли пригощати на кошти закладу друзів. Оскільки музиканти гурту «Львів» були моїми приятелями, то нам робили столик поруч зі сценою. Звісно, нам було це цікаво. Наприклад, у «Дністрі» я вперше попробував правдиві американські дзигари. Тоді то був неабиякий дефіцит.
«Дністер» дуже любив мій приятель, народний артист України Іван Гаврилюк, який тоді вже набув слави, популярності та трохи грошей. Батьки його мешкали на вулиці Декарта (біля цирку). Коли він приїжджав до Львова, то зупинявся не в них, а гонорово винаймав апартаменти у «Дністрі». Гаврилюку завжди подобалось, коли я брав у нього інтерв’ю. Але він любив показати, що він правдивий пан, тому йшов у валютний бар (тоді було й таке), брав там блок правдивих американських дзигарів «Кемел» та дві пляшки шотландського віскі – інтерв’ю тривало, доки не випивали віскі та не викурювали всі дзигари. Я тоді багато курив, і мені було цікаво – якось таке інтерв’ю тривало чотири доби.
Зауважу, що з Гаврилюком мене познайомив Ігор Білозір, який, як відомо, жив неподалік від проспекту Шевченка, на вулиці Фредра (тоді вона називалась на честь українського письменника-публіциста Олександра Гаврилюка – О. С.).
Навпроти помешкання Білозора були дві кнайпи, де його любили та шанували. Власне з тією вулицею пов’язана цікава історія. Одного разу в гості до Білозора приїхав Іван Гаврилюк. Звісно, була гостина, ми засиділись, і коли вранці Гаврилюк вийшов на вулицю, помітив табличку «вулиця Гаврилюка» й каже: «От що значить геній – приїхав, а тут на його честь назвали вулицю».
Із «Шоколадки» вирушаємо в напрямку вулиці Фредра. На перехресті з Академічною -- ресторан та бар «Академічний». Коли у Білозора були поважні гості, він завжди казав, що треба йти туди. А демократичніших, не дуже вибагливих гостей запрошував у невеликий заклад, таку собі ханижню, що містилася через дорогу від його хати. Там збирався різний люд.
Навпроти географічного корпусу університету (сучасна вул. М. Грушевського – О.С.) було ще одне маленька та популярне кафе. Каву там пили стоячи. Цю забігайлівку по-різному сприймали. Я туди заходив з уже покійним колегою, який сподобався одній із кельнерок, тож там ставилися до нас як до найдорожчих гостей. Однак він так і не відповів на її залицяння.
Однак неподалік на вулиці Саксаганського був ще один заклад, куди часто заходили поважні люди – «Нектар» (зараз там працює піцерія – О.С.). Заклад був немаленький – мав два зали зверху та два знизу. Зазвичай там збирались різні мистецькі угруповання, однак там була ще одна категорія відвідувачів. Річ у тім, що якраз на протилежному боці вулиці Саксаганського був магазин «Молодіжний» у якому продавали товари для молодят. Зараз це важко зрозуміти, але в совіцькі часи то було одне з небагатьох місць у Львові, де за державною ціною, тобто без переплати, можна було купити чеські мешти чи якийсь інший крам. Щоправда, для цього потрібна була довідка з ЗАГСу про те, що ти одружуєшся. Звісно, кожна така покупка була подією, яку слід «обмити», а найближчим закладом був «Нектар», тож його завсідниками були молодята та їхні приятелі й родичі.
З «Нектаром» пов’язано й мої спогади про підготовку до одруження. У ті часи держава компенсувала молодятам 70 рублів за кожну обручку. Отож я придбав дружині дорогу обручку, а собі обрав скромнішу, тоненьку, тож 30 рублів у мене ще залишилось . Звісно, купував я обручки з приятелями у «Молодіжному». Як уже казав, зекономив гроші, тож ми вирішили зайти через дорогу в «Нектар» де й «обмили» покупку.
Якщо з «Нектару» піти далі по Саксаганського, повернути на вулицю Франка, й зараз можна знайти заклад «Тамара» -- таку собі нічим не примітну кнайпину, хоча й з претензією на оригінальність. Туди ми часто заходили з Олегом Мигалем, письменником, який, на жаль, уже пішов із життя. Власне, заходили ми туди тому, що Олег Мигаль жив поруч, на вулиці Маяковського (тепер Левицького), в одному будинку з Володею Івасюком. Тож коли ми бували у тих краях, то конче відвідували один із тамтешніх закладів.
На Kavi - мандрівка львівського журналіста Олеся Ганущака (Ганса) кнайпами радянського Львова, записана журналістом Олександром Сирцовим. З першими частинами розповіді можна ознайомитися І - ТУТ, ІІ - ТУТ, ІІІ - ТУТ, IV - ТУТ.
Навпроти помешкання Білозора були дві кнайпи, де його любили та шанували. Власне, з тією вулицею пов’язана цікава історія. Одного разу в гості до Білозора приїхав Іван Гаврилюк. Звісно, була гостина, ми засиділись, і коли вранці Гаврилюк вийшов на вулицю, помітив табличку «вулиця Гаврилюка» й каже: «От що значить геній – приїхав, а тут на його честь назвали вулицю». 
Із «Шоколадки» вирушаємо в напрямку вулиці Фредра. На перехресті з Академічною - ресторан та бар «Академічний». Коли у Білозора були поважні гості, він завжди казав, що треба йти туди. А демократичніших, не дуже вибагливих гостей запрошував у невеликий заклад, таку собі ханижню, що містилася через дорогу від його хати. Там збирався різний люд.
Навпроти географічного корпусу університету (сучасна вул. М. Грушевського – О.С.) було ще одне маленька та популярне кафе. Каву там пили стоячи. Цю забігайлівку по-різному сприймали. Я туди заходив з уже покійним колегою, який сподобався одній із кельнерок, тож там ставилися до нас, як до найдорожчих гостей. Однак, він так і не відповів на її залицяння.
Однак неподалік на вулиці Саксаганського був ще один заклад, куди часто заходили поважні люди nektar2.jpg«Нектар» (зараз там піцерія – О.С.). Заклад був немаленький – мав два зали зверху та два знизу. Зазвичай там збирались різні мистецькі угруповання, однак там була ще одна категорія відвідувачів. Річ у тім, що якраз на протилежному боці вулиці Саксаганського був магазин «Молодіжний» у якому продавали товари для молодят. Зараз це важко зрозуміти, але в совіцькі часи то було одне з небагатьох місць у Львові, де за державною ціною, тобто без переплати, можна було купити чеські мешти чи якийсь інший крам. Щоправда, для цього потрібна була довідка з ЗАГСу про те, що ти одружуєшся. Звісно, кожна така покупка була подією, яку слід «обмити», а найближчим закладом був «Нектар», тож його завсідниками були молодята та їхні приятелі й родичі.
З «Нектаром» пов’язано й мої спогади про підготовку до одруження. У ті часи держава компенсувала молодятам 70 рублів за кожну обручку. Отож я придбав дружині дорогу обручку, а собі обрав скромнішу, тоненьку, тож 30 рублів у мене ще залишилось . Звісно, купував я обручки з приятелями у «Молодіжному». Як уже казав, зекономив гроші, тож ми вирішили зайти через дорогу в «Нектар» де й «обмили» покупку.
Якщо з «Нектару» піти далі по Саксаганського, повернути на вулицю Франка, й зараз можна знайти заклад «Тамара» - таку собі нічим не примітну кнайпину, хоча й з претензією на оригінальність. Туди ми часто заходили з Олегом Мигалем, письменником, який, на жаль, уже пішов із життя. Власне, заходили ми туди тому, що Олег Мигаль жив поруч, на вулиці Маяковського (тепер Левицького), в одному будинку з Володею Івасюком. Тож коли ми бували у тих краях, то конче відвідували один із тамтешніх закладів. Із вулиці Івана Франка не звертатимемо на Пекарську, тому що там зачепимось за «Білого коня», а це надовго, натомість неквапом попри Галицький ринок зазирнемо в «Утро нашей родіни», забігайлівку, якої вже немає. З нею у мене пов’язаний спогад часів боротьби з пияцтвом (антиалкогольної кампанії, яку 7 травня 1985 року розпочав останній генеральний секретар КПРС Міхаїл Горбачов – О.С.). Тоді я працював у газеті «Ленінська молодь», і кожен з нас обов’язково мав написати матеріал на підтримку тверезості. Поки редактора на місці не було, а його обов’язки виконував Михайло Павлович Присяжний, я написав розлогий і смішний матеріал на цілу сторінку із заголовком «Роздуми: пити чи не пити?». Отож, коли редактор Путій повернувся на роботу, його одразу викликали в обком партії, мовляв, що це у вас за журналіст такий нетямущий, які можуть бути роздуми, ясно, що не пити!
«Утро нашей родіни» стало жертвою антиалкогольної кампанії. Його закрили після публікації листа трудящих, які вимагали закрити забігайлівку, завсідники якої створювали бардак у центрі міста. А ми завдання виконали – матеріали про переваги тверезості написали, але так, що жодна кнайпа не постраждала від того. Натомість єдиний, хто так і не написав матеріалу, був Богдан Гнатовський. В редакції його зобов’язали будь-що написати матеріал «Пияцтву – бій».Тож він на вокзалі знайшов ще одну «крапку», що, як і «Утро нашей родіни», працювала з 7-ї ранку, та написав злобну статтю про те, що там розвели антисанітарію. Внаслідок цього її зачинили, а ми висловили автору колективне «Ганьба!» оскільки він «спалив» нашу останню «крапку».
Йдучи від Галицького ринку, не можна було оминути пам’ятну кнайпу «Під вежею», яка приваблювала дерев’яними столами та добрим баром. У ній були два зали. Один - на партерному поверсі, другий, як зазвичай, у підвалі. Саме у другому залі з’явилось підсолоджене пиво, натомість нагорі була кава і до кави. Недалеко, на перехресті вулиць Винниченка та Личаківської, і зараз міститься редакція газети «Ратуша», в якій я колись також працював. Отож якось мені з колегою конче треба було «поправитись» на 50 грамів, тож ми туди й забігли, аж тут гульк – підступає наш улюблений викладач з університету Борис Машталярчук, з яким у нас зав’язалась така розмова:
- Що, сумління гризе? – питає пан Борис
- Ой, гризе – відповідаємо. 
- Ну, то зачекайте мене, – і з цими словами він зайшов у кнайпу, взяв 100 грамів коньяку, талапнув їх, після чого повертається до нас і дає кожному по 5 гривень на що я кажу йому:
- Це перша п’ятка, яку я від вас отримав!
- А що, я тобі ніколи не виставляв?
- Та виставляли, але все три-чотири, три-чотири.
- То дивіться, я за 10 хвилин повернусь, як будете себе чемно поводити, ще дам
- Та ми вже чемні!
Про цю кнайпу можна ще багато згадувати, там ми провели чимало гарних днів, але йдемо далі. На перехресті площі Митної та вулиці Личаківської зараз є «Панська чарка», однак раніше це був дуже знаменитий заклад «Глинянська вежа». Вона була знаменита не лише своїми гарними кельнерками, а й смачними дерунами. Зауважу, що добрі деруни роблять і в «Червоній калині» -- з грибами та з м’ясом.
Але повернемось до «Глинянської вежі». Якщо ми туди ходили, то це означало, що у нас вже була добра кишеня, адже просто так туди забігти, щоб собі щось загризти, не випадало. 
Але далі наш шлях - на площу Ринок, на якій добрих та популярних закладів ніколи не бракувало. Далі буде

Коментарі (0)

    Коментувати

    Ім'я*
    Коментар*
    Код*
      

    Думки експертів

    Особистості

    Назар Щур

    Адміністратор у піцерії, колишній старший офіціант у ресторані-клубі “Спліт”-Льві

    Новини партнерів

    МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов