Дежавю

4 Березня 2015, 17:00

Усе це  ми вже колись бачили, пережили і, здавалось, назавжди забули. Принаймні так думали, сподівались, надіялись, що попереду тільки кращі часи. Наївні. 

Порожні полиці крамниць, де навіть не вчора, а ще зранку, було повно товару, злегка збуджений натовп на вході і нервову юрбу біля кас супермаркетів. Давно ми не бачили сотні і більше людей, що скуповуються все у товарних об’ємах – не кілограмами й пачками – ящиками, мішками і десятками літрів!

Невже повертаються знову непрості, щоб не сказати важкі і лихі дев’яності? 

Тоді, в дев’яності, гроші часто зашивали в матрац, тому що банк (навіть не банки, бо банк був один) міг закритися завтра назовсім. Або гроші могли відмінити. Ввести нові талони, купони або гривню, як це було в 1996 році. Паніка ж була страшна. Справжній курс невідомий, до кінця дня курс міг впасти в десятки разів. Інфляція, як в героїв Ремарка. Зарплату видавали товаром і люди стояли і продавали товар, а частіше йшов бартер: я тобі - ти мені. 

Здається, що сьогодні маємо ту ж саму картину. День починався з того, що з нетерпінням чекаєш на новини не тільки з фронтів, це зрозуміло, а також і з парламенту, а головно - Національного банку. Виходиш на вулицю і передовсім звертаєш увагу на курс долара в канторі, ріст цін і, звичайно, наявність - відсутність того, що хотілось, планувалось купити. І тут, власне, головна відмінність теперішніх настроїв і тодішніх буремних часів. Товар, чи товари, які так агресивно змітають з полиць покупці – є, будуть завтра, немає на складі, привезуть, не проблема. Все, питання у тому, по якій ціні їх продаватимуть і в цьому якраз велика загадка. Більшість людей, які сьогодні купують мішками, знають це, але все-рівно роблять це тому, що бояться нових цін, бояться, що не зможуть купити, що буде дорого. Купівельна спроможність населення впала в рази. Тон всьому цьому психозу (або нормальній реакції на стрес, це як подивитись) задає курс обміну національної валюти, вірніше, стрімке його падіння по відношенню до долара-євро. Все це показують, про все це розказують і пишуть ЗМІ. Всі ці репортажі про обмін на "чорному ринку", спекулянтів, бо в канторі і банку валюти немає, показ ажіотажу при купівлі товарів, черги, панорами порожніх полиць, інтерв’ю з покупцями, ще більше підігрівають неспокій і панічні настрої народу.  І непотрібно бути академіком, щоб зрозуміти, що в країні, де нічого не виробляється і все завозиться з-за кордону, це критичний показник. Якщо цього мало, то той факт, що залити бак пального ( 40 літрів) коштує 1200 гривень про щось говорить. Транспортні витрати закладені в ціну кожного товару. 

Але навіть якщо ви не знаєте всіх цих фактів, всієї цієї математики, то прийшовши якось в найбільший супермаркет міста і побачивши порожні полиці, у вашій голові спрацює запобіжник, засвітиться червоне світло тривоги і тоді ви, як всі, стадний інстинкт, почнете купувати, або намагатись купити « бо завтра не буде, а як буде, то буде дорожче». Я чув як один чоловік дзвонив дружині, чи не купити, ще й шкільних зошитів пачку, дві, три, бо кажуть, що вони будуть дорожчати. І як пояснила, на камеру, одна заможного виду киянка, тягнучи за собою візок з супермаркету в якому було накладено, напевно, річний запас туалетного  паперу «А що ви ж ви хочете ? Гроші знову стають папірцями». Купівля, переведення грошей, які стрімко знецінюються в товар, це можливо найнадійніший спосіб боротьби з інфляцією. В 1998, на початку вересня, коли гривна за один день з 1,8 – 2 впала до 4,2 – 5 за долар, народ вимітав з магазинів імпортну електроніку. Сам був свідком, мені тоді дістався тільки плеєр, а не відеомагнітофон, як з «Вікотеку» вибігали з холодильниками. Продавці в залі при нас, покупцях, переклеювали ціни. Цього разу прийшла черга продуктів – предметів першої необхідності. Можливо тому, що в країні війна, можливо тому що телевізори всі вже купили, а можливо тому, що грошей вже немає на них. Коли в Москві євро піднявся до сотні за рубль, цієї зими, москвичі брали по п’ять телевізорів, а шості айфони розкупили за мить.        

У дев’яностих була ситуація, коли товар, який ви купили, могли просто вже не завести, його більше не буде - ніде і ніколи. Кава в зернах, какао, навіть масло. На складі, в країні не було. Або, щоб купити, потрібно було мати спеціальний купон. Всі пам’ятали мило по талонах. Як зникло шампанське, як горілку неможливо було купити, бо вивозили в Польщу. Дефіцит, неможливість знайти у вільній продажі елементарної розчинної кави, яку до речі виробляли тут у Львові. Те саме стосується сигарет, шоколаду, телевізорів, одягу. Більшість населення України виросли тримаючи в пам’яті всі ці картини – черги, дефіцит, купони, талони. Це покоління двадцятирічних, міленіуму не все це реагує по-іншому. Вони виростали зовсім в інших умовах. Для них все це перший і не останній урок. 

Все це вже колись було, в тій чи іншій формі, не зовсім так, трошки інакше, але було і буде. Дежавю з нами назавжди. У нас в Україні, це питання часу і до цього краще бути готовим, щоб в останню мить не опинитись перед порожнім прилавком з грошима, які вже сьогодні мало що варті.

МАЙКЛ

Коментарі (0)

    Коментувати

    Ім'я*
    Коментар*
    Код*
      

    Думки експертів

    Особистості

    Юрко Назарук

    Проекти: “Криївка”, “Найдорожча ресторація Галичини” (“Масони”), “Мазох- caf?”, Перший український канапковий концепт “Вар’яти”, “Старенький трамвай”, “Львівська майстерня шоколаду”, Відкрита кав’ярня “Діана на Ринку”, “Дім легенд”, Галицька Жидівська кнайпа “Під Золотою Розою”, ресторація-музей “Гасова лямпа”, Фестиваль-ресторація “Лівий берег”.

    Новини партнерів

    МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов