Інтерв'ю за кавою: Мар'яна Савка.

17 Лютого 2015, 14:46

Вона неймовірно цікава та чарівна жінка, яка випромінює надзвичайно потужну та світлу енергетику. Мар'яна Савка - поетеса, письменниця, літературознавець,публіцист, головний редактор і співзасновник «Видавництва Старого Лева».

Мар`яно, знаю, що першу свою збірку віршів Ви написали у сім років. Як вам вдалося? Бо нині діти у сім років ще не всі читати вміють?

Мені видається, що людина приходить у цей світ вже з набором, який потім поступово розвиває або ж не розвиває. Я дуже рано почала писати вірші. Ну це не повністю були вірші, а якість такі чотирирядкові, дитячі… Але це справді була моя перша книга , яку я і оформила, як книжку. Склала докупи, написала їй назву і підписала, що це буцімто видавництво «Веселка» . Оскільки тоді у моєму дитинстві існувало лише це дитяче видавництво. І навіть ціну проставила. Мабуть вже тоді у в мені визрівав не лише поет але й видавець.

То ви вже фактично тоді визначились, що станете письменницею?

Я дуже рано почала над цим задумуватися. Вже у шкільних роках. Хоча мені тоді хотілося бути і актрисою, оскільки батько режисер. Але в певному сенсі це було і табу. Знаєте як діти театралів: вони не завше повинні ставати акторами. І батьки цього не прагнуть, бо хочуть своїм дітям кращої долі.

А як оточуючі поставились до того, що Ви у такому ранньому віці написали вже збірку віршів? Не казали – ти, мовляв геній? У вашої мами, якщо я не помиляюсь, перша збірка віршів вийшла у шістдесят років.

Так я свою маму випередила добряче. Просто в мене це завше відбувалось в якійсь ігровій формі. Я не лише писала, але й малювала. І досить непогано. Але в нашому містечку не було художньої школи Тому я ніколи не займалася цим професійно. От що було – тим і займалась. Була музична школа – займалася музикою, клас фортепіано. В дитинстві співала по різних хорах, ансамблях, конкурсах. У мене були різні таланти, які я намагалася розвивати. І важко було зрозуміти, який з цих талантів визріє. Чи буду писати, співати, танцювати чи ліпити щось.

Ви вступили до університету Франка на українську філологію. І коли навчались, то належали до такого літературного гуртка «Туга». Що це за гурток і хто були його учасники?

Це було епохальне утворення. ТУГА це абревіатура. Ми себе так іронічно називали - товариство усамітнених графоманів. Хоча насправді ми не вважали себе графоманами, а вважали себе серйозними письменниками на початковому шляху. І серед моїх подруг, які тоді були в ТУЗі, професійними письменниками стали двоє – Мар’яна Кіяновська та Наталка Сніданко. Ну і я. Юлія Міщенко тривалий час була помітною постаттю в українському музичному світі і вона писала чудові тексти так само.

Окрім літератури, Ви також брали активну участь у театральній студії курбасівців. Чому ви вирішили себе спробувати ще у театрі?

Це творчий пошук. У людини такого мистецького складу є певний набір даних і вона намагається себе спробувати у різних амплуа. Оскільки я зростала на сцені народного театру, самодіяльного колективу, але я б сказала з дуже таким вимогливим професійним ставленням до цієї професії, то, очевидно, якийсь час мені хотілось бути у театрі, бо мені бракувало театру. А в студентські роки, коли я вперше побачила театр Олеся Курбаса, звичайно, не могла у нього не закохатися. Дуже експериментальний модерний театр. І він мені за цей короткий термін, поки я там була, насправді дуже багато у житті дав. Ми все приймаємо і я абсолютно вірю у те, що просто так нічого не минає. Він розкомплексував мене не тільки цілу, але й психіку, внутрішню природу пластики.

Театр - це у вас від батька?

Так, це від батька, він театрал. У нас взагалі така родина досить мистецька. Багато у родині співають. Я б теж, напевно, могла б співати якби розвивала вокал. Але неможливо усім займатися водночас. Мені була цікава література.

Ви письменниця, поетеса і водночас засновниця видавництва «Старого Лева» Ви відчуваєте якусь роздвоєність : поетеса письменниця і книжковий бізнес?

Коли людина має якусь певну професію – от жінка, приміром, малює картини, але водночас вона чудово куховарить - вона ж себе не роздвоює. Вона просто любить робити і те, і інше. Але в якийсь час видавництво і ця справа, якою я замаюсь, стало такою великою частиною життя, що мені навіть важко сказати, що залишається поза тим. І моє письмо, моя література т еж частина цього життя. Бо інколи це невід’ємна частина і вона стосується багатьох фестивалів. Ми одночасно створюємо книги і часом є і творцями цих книг як автори. Інколи навіть важко це все розмежувати.

Батьки зараз дуже часто скаржаться, що діти перестали читати. На вашу думку, це проблема дітей чи це проблема батьків?

Це так по-різному буває. Я бачу сім’ї, де або тотально не читають або дуже багато читають. Звичайно, усе залежить від батьків. Є покоління батьків, в яких була втрачена ось ця звичка читати, цей навик, і вони не вміють передати ось ці емоції, пов’язані з читанням дітям. Мені видається, що людина народжується вже такою певною сформованою особистістю і тільки відточується. І часом так буває, що дитина з такого простого середовища, в якому книга ніколи не була в пошані, раптом починає багато читати. Прочитує усю сільську бібліотеку. І з неї справді виростає людина, яка дуже багато може дати для свого суспільства та країни. Мені такі діти особливо цінні. І дуже важливо, коли я бачу молодих батьків, а таких щоразу стає все більше і більше, котрі вже настільки розуміють що дитині потрібно читати, щоб дитина ще зовсім крихітна а вони вже створюють для неї цілу бібліотеку. І вони живуть цим. І в них виникає чудесна комунікація з дитиною, і вони просто їй читають книги. І як їм просто буде спілкуватися з ними в дорослому віці. У них буде цей власний спільний простір, який нікуди не зникає.

Тож Ви вважаєте, що фактично в кожній дитині з народження закладено любов до книги і просто треба вміти знайти підхід до дитини?

Звичайно. Просто треба якось її познайомити і власне прокинути у ній цю емоцію. І бажано пояснити дітям - що це такий важливий час, що у дитинстві найкраще читається. Найсолодше, найглибше пірнаєш в книги, в цей світ, а потім ти виростаєш і в тебе повністю змінюється ритм життя, і тоді значно важче відлетіти на іншу планету, як це буває у дитинстві.

Кажуть, що ваші зустрічі з читачами перетворюються на аншлаги. Це у вас якась енергетика?

(Сміється) Ну я не заперечую, що енергетика справді існує. В нас є дуже простий рецепт успіху. Він стосується і цього так само. Ми ті книги, які створюємо, створюємо з любов’ю, з душею. Коли запрошуємо дітей тих творчих авторів, які ведуть з ними чи майстер-класи чи презентації, то теж викладаються на сто відсотків. Це, знаєте, як магніт. Воно спрацьовує. Я вже останнім часом теж помітила таку річ: якщо на акціях дуже багато дітей і, приміром, ми готували такі заходи до сторіччя Туве Янсон, то діти приходили на святкування мумі тролів і вони в кінці дня навіть не хотіли повертатися додому, а навпаки питалися, коли завтра можна прийти, бо їм було просто добре перебувати у цьому середовищі, де творчо і просто.

У мене, до речі, щось є у голосі. Я відчуваю, коли я читаю вірші, то голос починає знаходити якийсь діапазон, таку вібрацію.. і раптом западає така тиша, що я відчуваю, як він, мій голос, вібрує. Для мене це теж перетворюється на такий коктейль енергетики та емоцій. Це дуже сильна штука. Сама не знаю, звідки це, але це існує.

Мар’яно, у Вас ще є таке захоплення як лялькарство. Розкажіть про це.

Я вже так давно не поверталася до цього хобі, що я вже думаю, воно в мене не хобі. Але був такий епізод у моєму житті. Мені чогось бракувало у житті і захотілося заповнити цю нішу такими теплими речами, як іграшка. Все, що ми не робимо, має причину і наслідок. Це як на мене. Якісь психотерапевтичні речі. Коли людина створює руками якийсь теплий світлий образ, вона себе зміцнює та зцілює. Я помітила це. Я коли хворіла то власне робила м’які іграшки.

Ви надаєте перевагу домашньому затишку чи любите мандрувати?

У мене насправді дуже мало часу на мандри. Я люблю мандри дозовано. Але якщо ми говоримо про моє якесь певне хобі, то домашній затишок і гостинний стіл для моїх друзів – це, напевно, моє хобі. Я люблю приймати у себе друзів готувати для них. Придумувати якісь страви для них. Я люблю готувати салати і м'ясо до них. А коли я наодинці, то готую для себе усілякі супчики.

Ви взагалі по натурі романтик чи реаліст?

Реалістичний романтик. (Сміється) В певному сенсі я дивуюсь, наскільки я можу бути прагматиком. Але я романтик.

Мар’яно, яке у вас життєве кредо ?

Ніколи не зупинятись. Я бува пригальмовувала, тому я знаю, що ніколи не треба зупинятись.

Чи можна кілька слів про сім’ю?

Я вдруге одружена. В мене так склалося, що моя справа пов’язана і з першим шлюбом, і з другим, з моєю професією, з моїм видавництвом. З першим чоловіком ми, власне, засновували видавництво старого лева, а з другим ми зробили величезний прорив з видавництвом. Це склалося не спеціально. Але для мене це дуже важливо, коли людина, яка поруч, є моїм однодумцем. Це є найважливіше. Думаю, що моя справ - це є все моє життя.

Порадьте, як жінці-керівникові зберегти привабливість і чарівність?

У мене ситуація дещо унікальна. Мій чоловік –директор, і на ньому переважна більша частина адміністративних обов’язків, які б я не дуже хотіла брати на себе. А на мені більше така комунікативна і стратегічна частина, іміджева. Я працюю з тими людьми, кого я люблю. І в нас так складалося у колективі, що люди, які не були внутрішньо нашими, вони самі собою відпадали, міняли місце праці. А ті люди, котрі давно у нас, вони існують як колектив такого собі сімейного типу. Звичайно ж, є свої небезпеки у таких стосунках, наближати до себе людей, які є твоїми підлеглими. Але для мене є ось саме є ця довіра, яка породжує відповідальність. І ці люди або мають відповідальність, або йдуть з видавництва.

У вас обмаль вільного часу. Як Вам все ж вдається віднайти вільний час і як Ви його проводите?

(Сміється)Я не навчилась насправді проводити його нормально. Я думаю, що я колись попрацюю над собою і почну планувати свій відпочинок. Не тільки робочий час, а й відпочинок. Десь поїхати, ну бодай на пікнік. Насправді це перетворюється на величезну проблему. І весь мій вільний час, і радість від нього, коли до нас приходять додому друзі. Або приїхати до батьків теж дуже приємно.

Якщо повернутися до вашої професії, то скажіть будь ласка, що заважає нині розвитку української книги?

Це все знаходиться усередині нас, в мізках. Треба міняти парадигму ставлення до книги. В першу чергу, це мають зробити видавці. В нас насправді діючих активних видавництв, готових приймати виклики, не так багато. На жаль, багато живе ще якимсь минулим, якимись старими схемами і уявленнями про те, якою має бути книга. Всі наші проблеми, які нині снують на ринку, можливо подолати, коли зміниться ця парадигма. Книга може бути настільки цікавою і інноваційною… вона насправді має велику перспективу, тільки треба у неї повірити. Не нехтувати такими речами як маркетинг, промоція,шукати свою аудиторію, новий простір, створювати можливості для комунікацій різних середовищ і шукати той унікальний продукт, який справді людям потрібний. Який їх не просто підсаджує на якусь певну моду, а який їх розвиває. І це точно дасть результат.

Коментарі (0)

    Коментувати

    Ім'я*
    Коментар*
    Код*
      

    Думки експертів

    Особистості

    Марк Зархін

    Проекти: «Піца Челентано», «Картопляна Хата», кафе «Пункт», ресторани «Япі», «Дарвін», «Кафе №1», «Кумпель», «Bianco Rosso pasteria»

    Новини партнерів

    МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов