Live fast and die young

5 Лютого 2015, 11:48

Live fast and die young – живи швидко і помри молодим - говорили кумири ери рокендролів. Вони й помирали, спалюючи власне життя наркотиками, алкоголем і виснаженням, розбиваючись на швидкісних автомобілях і мотоциклах. Власним безумством, фактично самогубством, оплачуючи створення легенди власного імені, сходячи в країну повільних рокендролів.  

...Це було на початку 90 –х. В ті далекі часи коли ще не було солодких FM, а існувало таке собі радіо Промінь, яке робило в ефірі, на той час, революційні речі. Крутило нечуту раніше музику - від джазу і року до класики і фолку, більше того,  розповідало про це досить дохідливо, такий собі “лікбез для чайників». А головне, була у них на Промені така програма «Дванадцять мінус два». Такий собі народний хіт-парад, де слухачі методом голосування (потрібно було дзвонити у радіостудію), визначали не тільки хто переможе, а й хто вилітає, тобто мінус ці два. На їхнє місце ставили нові треки, чи композиції. Ротація була постійна. Власне там я вперше почув музику Скрябіна «Танець пінгвіна», хлопців з провінційного, навіть по львівським міркам, Новояворівська. Музику і текст в якому він, вони, так «вгадали» настрій людини у великому місті. « Коли я ходжу по місті, на мене тиснуть люди, я бачу їхні руки, я бачу їхні губи …я довго ходжу по місту, мене нервує небо. Мене нервують люди, ті шо думають мало. Я там де сонце на стінах, я там де сонце на стелі…». Він так і не відмовився, свідомо, від свого акценту, і замість що вживав шо, «Шось зимно», він так і не відмовився від «самого себе».

Більшість тих гуртів, окремих музикантів, які потрапляли в цей парад, брали участь у «дванадцять мінус два» десь загубились, простіше - не відбулись. Як і саме радіо Промінь, що стало жертвою комерції. Але Меладзе, вірніше, двоє братів-інженерів з міста Миколаїв, Ірина Білик, Пономарьов і ще пару відомих сьогодні імен «прорвались» через завали часу, відбулись і виступили на Червоній Руті в Запоріжжі. 

Андрій Кузьменко став публічною особою - відомим музикантом, ведучим на телебаченні, письменником, найвідоміша книжка «Я, Берлін і Побєда», і навіть музичним продюсером. Як ніхто знаючи нутро вітчизняного  шоу-бізнесу він створив гурт-пародію, який тим не менше завоював певну популярність - «Пающіє труси». І такий феномен музичної сцени, як «Дзіздзьо» - це також його дітище, хоча потім їхні шляхи розійшлись. Кузьма став старшим і розумнішим, як він сам писав «Мудрий Бо Німий». Його лірика стає іншою. «Люди як кораблі», «Старі фотографії», «Змучений». 

Live fast and die young – живи швидко і помри молодим - говорили кумири ери рокендролів. Вони й помирали, спалюючи власне життя наркотиками, алкоголем і виснаженням, розбиваючись на швидкісних автомобілях і мотоциклах. Власним безумством, фактично самогубством, оплачуючи створення легенди власного імені, сходячи в країну повільних рокендролів.  

Кузьма був не таким. Він був батьком. В альбомі «Озимі люди» він пише композицію «Моїй дочці» і чоловіком «Моїй королеві». Пішов з життя на злеті, трагічно, ще молодим чоловіком, 46 років - це не вік, він, як цинічно і  страшно це не звучить, зробив необхідну річ, щоб  залишитись у нашій пам’яті і перетворитись в легенду. Згадайте Джона Кеннеді і Джона Діна, Віктора Цоя, або лідера «Гадів», «Братів Гадюкіних». Так, вони знову зібрались, але це ніби Queen без Фредді, чи  Beatles без Джона.   

Андрій був одним з тої епохи великих надій початку 90 - х, коли починалась наша нова українська музика, література, кіно, і гроші ще не були головним аргументом. Він був одним з тих, хто прийшов нізвідки, нікому невідомий, стоматолог за освітою, він, його команда, змогли. Важко забути його музику, тексти, його харизматичну усмішку, навіть акцент. 

Скільки їх у нас залишилось? Перша Червона Рута в Чернівцях і шалений успіх сестрички Віки. Де зараз Віка Врадій, що вона робить в тій далекій Америці? Що робить в Канаді Віктор Морозов, Ігор Богдан, Руся? Включіть телевізор, чи радіо те ж FM, - інших немає. Коли, хто і де, останній раз чув виступ «Кому Вниз»? Так, ще можна десь колись почути ВВ, самого Скрипку і Марічку Бурмаку, «Плач Єремії» і «Мертвий Півень», «Тартак» і «ТНМК», «Вій» і «Мандри», «Перкалабу» і «Скай». Навіть ту ж «Пікардійську Терцію» ми почули з зв’язку трагічними подіями на Майдані. Шалений успіх «Океану Ельзи» - це виключення, яке підкреслює загальне правило. Українська музика і українська мова, як і раніше «не форматна» і почути її, побачити важко. Сам Андрій в останніх інтерв’ю зізнавався, що навіть його, одного з могікан, і то не хочуть ставити в ефір, що говорити про молодих.              

Це не він іде від нас, це іде той час великих надій, великих ілюзій і великих сподівань. Іде ніби кажучи нам своїми піснями «Я хочу бути духами» туди, де «То моє море», туди де «Хай буде так, Як хочеш ти». «Десь там», де треба «Мовчати» і слухати його музику, де «Сам собі країна», бо «Буде нам з тобою, що згадати».  Нам? Нам залишається вірити, що «надія є» і «Все буде добре».   

 

МАЙКЛ

Коментарі (0)

    Коментувати

    Ім'я*
    Коментар*
    Код*
      

    Думки експертів

    Особистості

    Андрій Дзюбан

    Проекти: бістро «Немо», паб «Дублін», клуб "Культ"

    Новини партнерів

    МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов