100 радянських кав’ярень із Гансом. Частина 2

1 Лютого 2015, 13:53

Захопливе продовження екскурсії старими совіцькими кнайпами від Олеся Ганущака (Ганса).  Початок - ТУТ.

Неподалік від головного корпусу «Політехніки» були дві кнайпи. Одна з них є досі. Тоді це був делікатний заклад, де можна було добре посидіти, а якщо часу не вистачало, то через дорогу в гастрономі містився такий самий «протяг», як і в центрі міста. Тепер там – банк. Отож у куточку цього гастроному був бар. У таких закладах пиво зазвичай п’ють стоячи. Дівчата, які там працювали, практикували «хімію», тобто недоливали пива, натомість розбавляли його пральним порошком. Коли їх питали, навіщо вони це роблять, то відповідали: «Що ви хочете, доброго пива, але менше чи розбавленого, але більше?». Зараз дивно, як таке могли пити. Річ у тім, що від прального порошку утворювалося багато піни, яка до того ж довго осідала. А обурюватись, що вони підсовують «шмурдяк», не виходило – пивних та пива тоді не вистачало, в усіх барах стояли шалені черги спраглих, які підганяли: «Швидше! Щвидше!». Зрештою, варто згадати і про тару, в яку вони це питво наливали. Був період, коли у пивбарах покрали всі гальби, тож пиво наливали у півлітрові банки. Незважаючи на все, бар протримався десь до 2000 року.

Пройдемо "Навпроти"

Йдемо далі вниз по вулиці Бандери. На перехресті з Коперніка – міський відділ міліції, але ми, звісно, туди не підемо. Нас цікавить заклад, який міститься навпроти й тому так називається. У совіцькі часи кнайпу неофіційно називали «Навпроти», але коли відновили приватну власність, узаконили й назву. Тож цей заклад приваблював не лише тим, що там була кава, а й смачними і дешевими стравами. Його завсідниками були міліціонери, які там «паслися», тож це гарантувало, що 100 грамів м’яса, про які писали в меню, були насправді.

Далі йдемо вниз по Дорошенка. На цій вулиці є цікавий будинок N48. Меморіальна таблиця на його фасаді сповіщає, що саме на цьому місці внаслідок авіабомбардування 1941 року загинули письменники-комуністи Олександр Гаврилюк та Степан Тудор. Здається, я занадто відхилився від теми, однак на меморіальній таблиці не пояснено обставин цієї трагедії. У пивничці цього будинку 1941 року була кав’яренька, якої я вже не застав. Туди частенько навідувалися Гаврилюк і Тудор. Того фатального дня вони за звичкою там посиділи за доброю розмовою, що тривала до ранку. Розмовляли приятелі й далі, коли вийшли на вулицю. Власне у той момент стався авіаналіт, унаслідок якого вони загинули. Хтозна, якби пересиділи той недобрий час у пивничці, може, залишилися б живими…

Звідти зовсім недалеко до будівлі Головної пошти, куди ми і вирушимо. Щоправда, не на пошту, а pyrigkova1.jpgна протилежний бік вулиці Словацького. Майже навпроти входу до пошти і досі міститься колись найвідоміша львівська «Пиріжкова». Особливо вона приваблювала тих, хто сидів на дієті. Також у «Пиріжковій» завжди було багато дітей, тож випивати там не випадало. Тому брали кілька пиріжків та йшли у сусіднє кафе «Води-соки» на Дорошенка. Цьому закладу вже років 50-60, свого часу він був філією знаменитої кав'ярні «Під вежею», де працювала пані Зоня. Дівчата, які в ньому віддавна працюють, і зараз мене привітно зустрічають. Там досі панує атмосфера такої совкової забігайлівки, нічого особливо не міняли, та сама ляда, нові хіба що столики. Цей заклад дуже популярний серед львівських письменників, вони туди конче вступають, особливо, коли після забави бракує 50 грамів. Можна було зупинитися в кафе «Вишиванка» неподалік трамвайної зупинки на Дорошенка.

Але ми туди не підемо, адже «Вишиванки» вже там немає, а повернемо на вулицю Коперніка, де на невеликому відтинку містилися одразу кілька цікавих «крапок», завсідником яких був Ігор Білозір.

 Річ у тім, що Білозір отримував гроші безпосередньо в Національному банку, який розміщено, як відомо, на парній стороні вулиці Коперніка, на перехресті з Банківською. Коли він знав, що мають надійти гроші, дзвонив нам, приятелям, і казав, щоб ми чекали його на початку Банківської. Отож ми вирушали у так звану «Стекляшку», або її ще називали «Акваріум» (тепер там фаст-фуд «Час поїсти» - О. С.), поруч з нею була овочева крамниця, і там збиралась розмаїта публіка. Щоб ми не чекали, поки він повернеться з банку, Ігор казав заходити всередину і брати все, що захочемо. Попри таку щедрість, ми замовляли в розумних межах – по 500 грамів, а коли заходив Білозір, то продовжували «водити козу». У тій кнайпі був один цікавий випадок. Окрім звичайної 40-градусної горілки, там ще продавали «Стрілецьку», її так назвали, тому що на етикетці було зображення двох shidulvovi.blogspot.com.jpgстрільців, однак вона була трохи слабша – 30 градусів. Отож ми сидимо, неквапом бесідуємо та чекаємо Білозора, аж раптом вбігає совіцький полковник (я одразу зрозумів, що він тут частий гість, хоча ми раніше з ним не зустрічалися), вимагає гранчак «Стрілецької», випиває його залпом та одразу занюхує одним рукавом, вимагає негайно повторити, бармен знову наливає гранчак, чоловік занюхує другим рукавом, після чого бадьоро каже: «Теперь можно і родине послужить!»

Окрім «Стєкляшки», на Коперніка було ще одне місце, де ми могли очікувати Білозора. Це один із найвідоміших старих львівських барів «Молочний», або, як його ще називають за звичкою, «Корова». Там ще й зараз працює дуже шляхетний бармен пан Юрій. Про «Корову» варто поговорити окремо. Отож Юрій знав, що коли наша компанія зайшла бар, то, значить, незабаром туди зайде і Білозір, тож треба терміново міняти репертуар в магнітофоні – він одразу вмикав українські пісні. Також у нього напохваті завжди була тасьма з піснями Білозора, і коли він через вікно бачив, що Білозір заходить в бар, то одразу вмикав «Нам не зашкодить чарочка вина». Ігор був щасливий, коли його зустрічали цією піснею. Юрко і зараз часто згадує Білозора. 

Коментарі (0)

    Коментувати

    Ім'я*
    Коментар*
    Код*
      

    Думки експертів

    Особистості

    Марк Зархін

    Проекти: «Піца Челентано», «Картопляна Хата», кафе «Пункт», ресторани «Япі», «Дарвін», «Кафе №1», «Кумпель», «Bianco Rosso pasteria»

    Новини партнерів

    МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов