14 січня - святкуємо Василя і новий рік по-старому

14 Січня 2015, 09:31

14 (1) січня - Церкви, які дотримуються Юліанського календаря, відзначають Свято Обрізання Господнього, коли Христа нарекли іменем Ісус. Того ж дня вшановують пам’ять одного з отців Церкви — Василія Великого.

Церква у події обрізання Ісуса Хрста акцентує насамперед на жертві й самовідреченні — кожен християнин мусить практикувати обрізання від своїх похотей та злих намірів.

Також у той день надали Христові ім’я Ісус, що вказує на святість і Його силу. 

Саме запровадження празника Обрізання має цікаву історію. Погани вірили у прикмету, що «який перший день Нового року, такий буде і цілий рік». Тому в цей день (який припадав якраз на Обрізання) організовували різні гуляння та карнавали. Мужчини перевдягалися у жінок, а жінки у чоловіків. Перебиралися в костюми звірів, язичницьких богів та богинь, вчиняли розпусту. Церква, щоб протидіяти цим поганським практикам, запровадила із настанням Нового року піст та покуту за гріхи поган. Цей піст подекуди тривав три дні, що видно з 17 правила Собору 567 року в Турі у Франції: «Через те, що між празниками Христового Різдва й Богоявлення бувають поганські святкування, потрібно під час них три дні зберігати піст». Лише століття опісля, коли поганські забави поволі відходять у забуття, Обрізання набуває радісного характеру. У цей день є звичай «водити Маланку». Серед гурту, що «водить Маланку» (переодягненого у дівчину хлопця) є й коза. Ці традиції не мають жодної спільності зі значенням, яке надає Церква святу, з духовним виміром події, яку відзначають християни.

Празник Обрізання, хоча вважається великим, не належить до 12 найбільших празників. Він закінчує попразденство Христового Різдва.

14 січня, за Юліанським календарем, Церква згадує і пам’ять св. Василія Великого.

Він народився близько 330 року в Кесарії і походив зі знатного роду, що славився не лише багатством, а й ревною християнською вірою. Батько був адвокатом і викладачем риторики. У сім’ї було десятеро дітей, з яких п’ятеро і мати Емілія зачислені до святих.

Першу освіту Василій здобув під керівництвом батька. Після його смерті святий вирушає на навчання до Константинополя, а потім до Афін, де опановує риторику і філософію, астрономію і математику, фізику і медицину. Опісля він повертається в Кесарію, де викладає риторику. Близько 362 року він був висвячений у сан диякона єпископом Мелетієм, а через 2 роки — у сан пресвітера єпископом Кесарійським.

Святий написав багато праць, залишивши по собі велику духовну спадщину – це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма, 366 листів. Він уклав текст Божественної Літургії, приклався до формування вчення про Пресвяту Трійцю. Його визнають Великим Вчителем Церкви.

Святий Теодор Студит називає св. Василія «батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх отців».

Найважливішими моментами традиційного новорічного свята в Україні середини XIX — початку XX ст. виступають: ритуальний стіл, щедрування й засівання (обходи домівок із поздоровленнями, побажаннями), ворожіння, рядження, веселощі й забави. 

Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадує переддень Різдва. Вечір в народі називався щедрим, або багатим, що пов’язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, де на відміну від Свят-вечора обов’язково були й скоромні страви. 
На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі. 
Напередодні Нового року в селянському господарстві виконувався цілий ряд ритуальних дій виробничого характеру (господарська магія). Так, було прийнято у цей день привчати до роботи молодих коней, і волів, їх вперше запрягали. У деяких місцевостях на Меланки ловили горобців і палили їх у вогні. Попіл, що лишався, разом із насінням засівали у землю навесні, сподіваючись у такий спосіб захистити поля від птахів. 
Характерною прикметою новорічного свята в Україні було щедрування — давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім’ї й розквіту господарства. 
На відміну від колядування, обряд щедрування був завжди на Україні справді народним, позацерковним — звідси його радісне, оптимістичне звучання. 
На Харківщині зранку 13 грудня із поздоровленнями обходили окремо хлопчики і дівчата, що називалось «меланкувати», а ввечері із щедрівками йшли по селу дорослі дівчата, співаючи: 
Прилетіла ластівочка, 
Сіла, пала на віконечко. 
Щедрий вечір, 
Добрий вечір, 
Добрим людям 

 

Найважливішими моментами традиційного новорічного свята в Україні середини XIX — початку XX ст. виступають: ритуальний стіл, щедрування й засівання (обходи домівок із поздоровленнями, побажаннями), ворожіння, рядження, веселощі й забави. 

Традиції

Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадує переддень Різдва. Вечір в народі називався щедрим, або багатим, що пов’язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, де на відміну від Свят-вечора обов’язково були й скоромні страви. (www.aratta-ukraine.com)

На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі. 

Напередодні Нового року в селянському господарстві виконувався цілий ряд ритуальних дій виробничого характеру (господарська магія). Так, було прийнято у цей день привчати до роботи молодих коней, і волів, їх вперше запрягали. У деяких місцевостях на Меланки ловили горобців і палили їх у вогні. Попіл, що лишався, разом із насінням засівали у землю навесні, сподіваючись у такий спосіб захистити поля від птахів. 

Характерною прикметою новорічного свята в Україні було щедрування — давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім’ї й розквіту господарства. 

На відміну від колядування, обряд щедрування був завжди на Україні справді народним, позацерковним — звідси його радісне, оптимістичне звучання. 


 

 

 

Коментарі (0)

    Коментувати

    Ім'я*
    Коментар*
    Код*
      

    Думки експертів

    Особистості

    Василь Савчишкін

    Офіціант у "Шампанерії Х&Х"

    Новини партнерів

    МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов