Ciao, Italia!

30 Липня 2011, 18:45

Смак Італії починаєш відчувати щойно сходиш з літака. “Паста ді маре, равіолі, піца, прошутто..”, - їжа для італійців – святе, тому вони ще за декілька годин до обіду обговорють те, що замовлятимуть у кафе чи готуватимуть вдома. І роблять вони це настільки смачно, що хочеться спробувати оте кожне слово, яке звучить з їхніх уст!

Нарешті в аеропорту. Після всього почутого біжу в найближчу піцерію. Ось вона – те, за чим тисячі людей зі всього світу їдуть сюди, на її Батьківщину. Бо ніде більше вона не буде такою справжньою, за смаком якої сюди повертаються знову і знову. 

Є два типи піцерій, де можна скуштувати цей наїдок. Перший – коли піца уже нарізана шматками – трикутниками або квадратами. Зазвичай відвідувачі замовляють її і беруть зі собою, або їдять, стоячи за високими столиками. Такі піцерії  розраховані на тих, хто поспішає і хоче перекусити, наприклад, в аеропорту, на вокзалі, на набережній – люди купують там шматки піци і несуть її на пляж. Ціна шматка піци - від одного євро – за найпростішу за складниками – наприклад, з цибулею або “Маргариту” – з томатами і сиром, до двох з половиною євро – за шматок з шинкою чи салямі. Другий тип – звичні для українців піцерії: приходиш, обираєш столик, замовляєш одну з десятка перелічених в меню піц і чекаєш на замовлення. В деяких піцеріях потрібно платити за те, що тобі накриють на стіл і подадуть столові набори.  Ціна такої послуги – від півтора до двох з половиною євро. Проте така платна послуга практикується рідко.

foto_100_3.jpgВ Італії піцу, зазвичай, готують на дровах. Складники – найрізноманітніші: овочі, м’ясо, шинка, салямі, морепродукти… Міфом є те, що обов’язковим складником піци є помідори. Насправді ж вона буває двох видів – bianca (біла) і rossa (червона), просто перша не є настільки популярною. Білу готують з цибулею, розмарином, іншими травами, тобто вона не жирна та менш калорійна. Червона – обов’язково з помідоровим соусом. Моя улюблена – “Diavola” – з помідоровим соусом, пікантним салямі (дуже пікантним!) та сиром. Таку піцу неодмінно потрібно чимось запивати, адже у роті – наче після пожежі. Найкраще запивати традиційним італійським вином. Його часто розбавляють водою і п’ють у доволі великих кількостях. Як говорять італійці, це сприяє травленню. Перевагу надають домашньому вину, частіше – білому.

gelato.jpgЩе один неодмінний смаковий атрибут Італії – морозиво, традиційне італійське “gelato”. Ароматне, насичене, з величезною палітрою смаків, у спеку воно тане за лічені хвилини, та воно настільки смачне, що цих хвилин буває забагато – зникає воно за лічені секунди. Джелато продають або у вафельному стаканчику – “cono” (коно) або у пластиковій креманці – “coppa” (коппа). У джелатеріях морозиво не формують кульками, а просто накладають у коно чи коппу. Ціна морозива – від півтора євро за маленьку порцію, яка складається з двох смаків, до чотирьох-п’яти євро – за велику порцію. Але не варто порівнювати з українськими порціями морозива (одразу згадуються оті мініатюрні кульки начебто італійського морозива, яке тільки кольором і віддаленим смаком нагадують справжнє), маленькою порцією тут наїдаєшся вдосталь. Хоча італійського морозива не буває забагато…

rybaitalia.jpgРиба. Тут її – до кольору, до вибору. І головне, що вона свіжа, тільки-но виловлена в морі. Через день у невеличкі містечка приїздить машина, повнісінька свіжої риби. “Pesceеее!” (“Рибааа!”), - гукає продавець з машини. Італійці збираються на площі або в іншому домовленому місці і обирають ту рибу, яку готуватимуть на обід. Тут і креветки, і краби, і найрізноманітніша риба – в Україні про таку тільки мріяти можна. Одразу ж згадуються морозильні камери у наших супермаркетах: все морожено-переморожено по сотні разів, коли їси, то так ніби вату. А тут кожен шматочок приносить неймовірне задоволення, у кожному відчувається смак моря. Звісно, в італійських супермаркетах також є морожена риба, але по-перше, там вона не зберігається стільки часу, як у наших, а по-друге, італійці таки надають перевагу рибним ринкам або ж безпосередньо рибакам. Рибні страви готують, зазвичай, у рибні дні – по середах і п’ятницях. У ресторанах популярними рибними стравами, особливо влітку, є все, що приготовано на грилі. До слова, рибних ресторанів в Італії дуже багато, ця країна – це начебто рай для рибних гурманів.

proscutto.jpgЯкщо продовжити тему ресторанів, то приємним відкриттям стало те, що у більшості з них власники допомагають кельнерам у роботі: приймають замовлення, розносять страви і навіть прибирають столи після відвідувачів. Чимось нагадує наш День кельнера, але у нас так лише раз на рік, а тут – постійно. Першим, що замовляєш, прийшовши у ресторан, є антипасти – те, що приносять перед першою стравою – пастою. Антипасти можуть бути різними, залежить від ресторану: якщо це рибний, то й вони приготовані у такому напрямку – сирорибне асорті, рибні консерви, якщо м’ясний – гриби, прошутто (шинка). Остання, до речі, буває “crudo” (крудо) – в’ялена і “cotto” (котто) – варена. Як антипасту прошутто їдять разом з хлібними паличками – grissini, намотуючи шинку на них. Також популярною стравою є прошутто з динею – але це вже друга страва. Отож, після антипаст приносять першу страву – пасту.

aglio.jpgПаста – це не просто макарони, для італійців це витвір мистецтва. З різноманітними соусами, овочами, морепродуктами, м’ясом, яйцем чи просто з олією, часником та червоним перцем (“Aglio, olio e peperoncino”) – одна з найпростіших італійських паст – вона завжди неперевершена. Друга страва –  салат або ж м'ясо чи риба – все знову ж таки залежить від ресторану та побажань клієнтів. Та на цьому обід не закінчується - а як же без десерту? Італійці не забувають побавити себе солоденьким – морозивом, випічкою (часто – традиційним тіраміссу) або ж фруктами. Обід, зазвичай, закінчується кавою.

Кава займає особливе почесне місце в житті італійців. Нею розпочинається день кожного: у когось – з міцного еспрессо чи ніжного лате мак’ято, у когось – з пінистого капуччино чи міцнющого рістретто і т.д. Різновидів – багато, у кожного – свій улюблений. Каву, зазвичай, п’ють настоячи, у кафе – декілька високих столиків, тому відвідувачі не затримуються надовго, та й, як знаємо, італійці – метушливі, постійно кудись поспішають. Якщо це сніданок, то поєднують напій з печивом чи круасанами. Багато італійців кавою закінчують обід і навіть вечерю. Інколи, аби ввечері випити кави, спеціально їдуть у кафе чи ресторан, а не готують її вдома.

Цікавим є те, що їжа у кафе та ресторанах, що розташовані у маленьких містечках, є набагато смачнішою, аніж у великих містах. Чи то вже ресторатори звикли до конвеєрів туристів, які так чи інакше будуть хотіти десь поїсти і прийдуть до них. Ані в Римі, ані у Венеції мені не довелося їсти смачнішої піци, аніж у маленькому містечку високо в горах на північному сході Італії – Монте-Роберто і кращого морозива, ніж в Сан-Бенедетто-дель-Тронто.

Розхристана, емоційна, вітряна – отака вона, Італія. А ще смачна, кавова, така, в яку ніхто не їде лише раз – туди хочеться повертатися знову і знову. Тож я кажу: “Ciao, Italia”. Адже “ciao” – це не лише “привіт”, але й до зустрічі!

Наталія Іскра

Коментарі (0)

    Коментувати

    Ім'я*
    Коментар*
    Код*
      

    Думки експертів

    Особистості

    Маркіян Бедрій

    Проекти: “Світ кави”

    Новини партнерів

    МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов