Чорно-білі фотографії

18 Квітня 2011, 11:10

Це вам не теперішній банальний шопінг, або закупи, де єдине невідоме у системі рівнянь, товар - гроші, це, власне, де взяти ті гроші, щоб це все купити?

Тоді, на початку 80-х, не купували, а наполегливо і вперто шукали, міняли, діставали і добували, вистоявши кілометрові черги. Одяг, взуття, продукти, книжки, парфуми, музику, меблі, ліки, побутові електротовари, автомобілі і квитки на літак, виставу і, звичайно, прем’єру фільму.  Не те, щоб цього не продавали. Та ні. Торгівля була і плани перевиконували. Книжкові магазини в центрі міста. «Мелодія». Бібліотеки. В торгових точках, якщо не теперішні гори, до достатньо багато взуття, одягу, хвойного мила, тройного одеколону і болгарської зубної пасти «поморін». Гастрономів, де можна купити хліб, молоко, рибу і цукор - тьма. Алкоголю на прилавках стільки, що гарантувати абсолютну тверезість могли тільки патологоанатоми. Сухе, зокрема «Аліготе» і «Струмок», були на розлив, вкупі з соками і халвою в банках. Вино брали сітками. Батареї Портвейну, Агдаму і плодово-ягідного чорнила «Золота осінь», трилітрові баняки томатного, яблучного, виноградного і березового соку.

З приходом літа, а потім осені, з’являлися фрукти і овочі. Виноград, яблука, сливки, помідори, картопля, капуста. В залежності від сезону. На базарі красиво, смачно і дорого. В магазинах «Овочі» дешево і з землею. На питання: «Нафіга вам стільки чорнозему по ціні свіжих помідорів», - пояснювали: «У вазони досиплете».  Це було місто заводів і фабрик. Оперний закритий на реставрацію, але в ефірі кілограми класичної музики. Телебачення, радіо. Концерт органної музики у виконанні Гаррі Гродберга в костелі Магдалени, платівки, де за роялем сам Ріхтер на поличках магазину «Мелодія», і кінотеатри, де йдуть майже останні французькі фільми. Навіть не зовсім правильна музика. Платівка Лео Соєра. Не зовсім правильна література в перекладах в журналах «Иностранная література» і «Всесвіт».       
  
Проблеми починалися, коли вам хотілося вийти за встановлені рамки і випити пива з банки, скоштувати цейлонського чаю, понюхати, як пахнуть банани, послухати Led Zeppelin, почитати Маріо П’юзо, покататися на Мерседесі чи одягнути на себе джинси і кросівки адідас. Або природа щедро наділила вас нестандартними габаритами: наприклад, 46 розміром ноги, 2 метрами росту і вагою більше центнера. Тоді труба. 

Молодим, жінкам і людям творчих професій завжди хотілось, та і зараз хочеться,  чогось більшого і красивішогоніж, наприклад,  стандартні черевики львівської фірми «Прогрес». Хоча б чеські Цебо. Про німецькі Саламандер могли тільки мріяти. А хороше, якісне і не зовсім потворне взуття - чеське, фінське, дуже рідко німецьке виробництва НДР «викидали» на продаж, в Москві, в центральному універмазі. Просто вироблено в Італії, назва фірми ролі не грає, - це все, що потрібно було, щоб вона закохалась у вас з першого погляду. До цього ряду можна додати французькі парфуми Мажінуар (чорна магія), Клема, Ніна Річчі, джинси, дублянки, колготки, навіть пахуче мило і білизна.     

Парадокс ситуації полягав в тому, що більшість всього того, не все, але було в продажу. Навіть американські джинси Rifle були у продажу у Львові у 1981. Хто їх бачив на прилавках не знаю, на базі - так. Я знаю про це, тому що мій однокурсник, син викладача і торгового працівника, зізнався, що ці джинси куплені у Львові в магазині. Подібна історія, коли є, але не для всіх і не в кожному універмазі, стосувалась автомобілів, майже всього імпортного одягу і взуття, більшої частини продуктів і «предметів розкоші». Тому діставали, вимінювали, перекуповували і переплачували, роблячи багатими і привілейованими працівників торгівлі, які брали на складі, партайгеноссе і всіх тих, хто «бачив Леніна» і мав право купувати в спеціальних закритих магазинах, або привозив з далеких відряджень з Москви чи закордонних поїздок. У місті процвітала спекуляція і краківський базар був її центром. Тут продавали, що «винесли», а фактично вкрали з фабрики, а найчастіше -фальшиві какао і шоколад, розчинну каву, корицю і цілу низку «ароматів до тіста», дефіцитний майонез, гречку, горошок, ікру, шпроти, лимони, перелік м’ясних продуктів і консервів, звичайну галантерею - від косметики і парфумерії, до одягу і взуття, і, звичайно, антикваріату, часто фальшивого. Мій однокласник купив собі «на краківському» джинси Левіс, з яких на третій день посипались всі металеві заклепки і полиняли нитки при пранні. Ціна тодішніх джинсів дорівнювала місячній зарплаті інженера. Немалі гроші. Нічого дивного, що місто кишіло фарцофщиками, валютчиками, спекулянтами -  віртуозами різних кримінальних спеціальностей. Деколи екзотичних. Наприклад, Львів завжди був центром акваріумістики, ще з тих пріснопам’ятних часів, коли по вулицях пересувались пішки або на конях. Вже за совітів це заняття перетворилося на серйозний бізнес. Справа тут в унікальному географічному положенні міста – тобто близькість до польського кордону. Львів був своєрідним перевалочним, торгово-транзитним  пунктом через Польщу, вікном на Захід. Рибу у Львів привозили з московських ринків і Одеси, в Одесу вона потрапляла з Азії. Азія – Японія, Китай, В’єтнам, Таїланд -це традиційно рибний рай. Клімат і, звичайно, традиції розведення екзотичних риб буквально в природних водоймах.
Наші часи кардинально змінили «львівську ситуацію». Кордон з Росією і митні проблеми в Одесі привели до того, що цей бізнес себе вичерпав економічно. Тепер рибу до Львова везуть з Польщі, в яку вона попадає з Заходу. На Захід її привозять прямо з Азії. Її і раніше привозили, але тоді існувала проблема співвідношення цін. Зараз прилавки зоомагазинів поповнюються за рахунок завозу з Заходу.

Нічого дивного, що в цей бізнес процвітав навіть серед студентів. Особливо за участю іноземних студентів. Це приносили серйозні гроші, але для наших це був злочин і можна було сісти за грати, плюс конфіскація майна. Як мінімум, ви вилітали з комсомолу, інституту і попадали в армію, в ненайкращі війська, або відразу в Афганістан.  Додайте до цього «біржі», де продавали музичні платівки, наприклад, одна тягнула більше сотні рублів, рідіо і відеоапаратуру за якими вкупі з «лахами» приїздили з дуже далеких республік СРСР.              

Тодішній Львів, як чорно-білі фотографії. Сірий камінь стін і окислена, позеленіла бронза монументів, чорні діри дахів, калейдоскоп вітражів і скрип старих ГДР-х трамваїв. Древні собори, перетворені на склади, і меблеві магазини. Темний від кіптяви, ніколи немитий ЖД вокзал. Криве дзеркало життя, де не було жебраків і п’яниць, особливо дітей, а були черги, дефіцит і політінформації.

МАЙКЛ

Коментарі (2)

    • Магазин джинсів ЛОЛ

      2 Грудня 2011, 15:15
      Відповісти

      Здивувала інформація про джинси Rifle! Цікаво чи це всетаки був офіційний продаж з прилавку чи човники продавали.

    • макс

      29 Травня 2017, 00:18
      Відповісти

      Чорно-білі фотографії Львова http://ukraine.kiev-foto.info/cherno-belye-fotografii-lvova/

Коментувати

Ім'я*
Коментар*
Код*
  

Думки експертів

Особистості

Руслан Сорочинський

Кухар проектів: кафе-бар “Троянда”, ресторан “Спліт”, ресторан “Прага”

Новини партнерів

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов