Влодко, що Вас спонукало створювати ресторанні інтер’єри? Розкажіть про перший «ресторанно-інтер’єрний» досвід.

– Все почалося з відомої нині каварні на вулиці Руській «Під синьою пляшкою», яка спочатку функціонувала у форматі закритого типу. Досить давно, коли можна було за мінімальні кошти втілити власну ініціативу, мій колега взяв у суборенду приміщення, аби втілити ресторанний проект, подібного якому у Львові ще не було. Пізніше до цієї справи підключилися ще двоє наших друзів. З ними я й набув свого першого досвіду з аранжування інтер’єрів.

– У якому стилі створюєте інтер’єри? Які інтер’єри, на Вашу думку, більше пасують приміщенням у старовинній частині Львова?

– Я – прихильник максимального збереження тієї романтичної гармонії, яка існує у Львові. Головне, щоб прикрашаючи або створюючи, не руйнувати вже існуюче, а допасовуватися до історичного оточення міста...

– Який проект був для Вас найскладнішим (чи найлегшим) і чому? Які професії доводилося «опановувати» під час створення закладу?

– Ті інтер’єри ресторацій, які я аранжував, робилися легко... Але вчитися доводиться постійно, навіть не новим професіям, а тим речам, які пов’язані з мистецтвом...

– Скільком ресторанним концепціям ви «дали життя»? Яким інтер’єром пишаєтеся?

– Мною було створено 6 ресторанних проектів, зокрема: «Під синьою пляшкою», «Кафе1», «Пивний дім Роберта Домса», «Кабінет», «Ц.К. Локаль», «Кумпель». Мій підхід полягає в тому, аби зробити так, щоб не було соромно за зроблене в контексті західному. Я просто уявляю собі, як би це виглядало в Кракові, Празі, Будапешті, і не ставлю за мету дивувати, але створюю настрій, атмосферу, в якій використовується історія.

– Як виглядає співпраця «Ви – ресторатор»? Які аспекти співпраці можуть змусити Вас відмовитися від проекту?

– В моєму випадку аранжування інтер’єрів є типом сублімації. Тому, якщо ресторатор не дає мені такої можливості, то за цей ресторанний проект я не візьмуся.

– Яким проектом займаєтеся зараз? Якою буде концепція і де розташовуватиметься заклад?

– Це – ресторанний проект «Монс Піус», втілити який взявся відомий львівський ресторатор Вардкес Арзуманян. Це буде кнайпа в форматі гастрономічного пабу, головний акцент якого буде на пиві. Як на мене, то цей локаль міститиметься у найромантичнішому місці Львова – у вірменському подвір’ї. Тому би дуже хотілося надати проекту «Монс Піус» своєрідної романтичності.

– Що означає ця назва – «Монс Піус»?

– Дослівно – «Гора побожності». У стародавньому Львові «Монс Піусом» називався перший вірменський банк, на основі якого у 17 столітті було створено фінансову установу, яка об’єднала у собі чотири вірменських банки Львова. Приміщення, в яких міститиметься ресторан, належали частково цьому банку, а частково – монастирю. Точно датувати ці приміщення я не наважуся, але до нас дійшли приміщення з оригінальними ренесансовими стропами, порталами, віконницями і брамою...

– Що вплинуло на створення концепції «Монс Піусу»?

– У концепції закладу як «простору пам’яті» буде використано дві теми: банк і монастир.

Крім того, це має бути місце, в якому буде вшановано тих львівських вірмен, якими ми можемо пишатися.

– Яку родзинку, атмосферу готуєте для майбутніх відвідувачів?

– У закладі буде атріум, веранда, бар і три кімнати. Кожен з цих просторів матиме власну родзинку. Всі складові є або автентичними, або будуть виконані згідно із стилістичними і ремісничими канонами. Будуть панелі, портрети і артефакти. Найціннішим експонатом є вітраж, присвячений діяльності вірменських банків і зокрема «Монс Піусу». При створенні проекту хочу максимально використати історію. Історію цього місця і історії людей, які з ним пов’язані. А ці історії є вражаючими...

– Ви колись сказали в одному з інтерв’ю: «Я люблю робити інтер’єри, приміщення яких мають історію». Яким естетичним втіленням Вашого бачення міста стане «Монс Піус» і яку користь це принесе Львову?

– Це місце буде знайомити відвідувачів з конкретними людьми, які звеличили наше місто. Крім того, я маю надію, що у закладі буде просто приємно посидіти за гальбою пива. Мені би дуже хотілося, щоб «Монс Піус» став тим місцем зустрічі людей, до якого хочеться повернутися, і з якого не хочеться виходити.

Розмовляла Тетяна Оленчук